Політичний устрій Давнього Риму у формі військової демократії забезпечував стабільний економічний та політичний розвиток імперії. У Давньому Римі всі аспекти економічного життя регулювала держава: від стягування тарифів на торгівлю, накладення штрафів на монополістів, регулювання гільдій до  використання їх доходів для участі в численних війнах.

Авторитарна організаційна структура базувалася на двох фундаментальних концепціях – дисципліна і функціональність. Дисциплінарна концепція визначала чіткі межі та ієрархію влади для забезпечення виконання функцій, а функціональна концепція полягала у розподілі роботи між різними військовими і урядовими інституціями.

Внесок Риму у розбудову управлінської науки та практики полягає в ухваленні законів і форм правління, які розв’язували проблеми із встановленням порядку. Пізніше римський закон став орієнтиром для наступних цивілізацій, а римський розподіл законодавчої і виконавчої влади забезпечив систему балансу та контролю для конституційних форм правління.

Цікавим і виключно грамотним зразком проведення управлінської реформи була діяльність римського імператора Октавіана, якому вдалося змінити систему управління країною, не викликавши цьому опору населення. У 29 р. до н.е. Октавіан переглянув склад римського сенату, скоротивши його з 1000 членів до 600 і доповнивши його вірними людьми. Реформований сенат і вдячні римляни надали Октавіану низку почестей: йому було присвоєно в якості постійного титул імператора, який розглядався як частина власного імені (тепер новий правитель називався офіційно імператор Гай Юлій Цезар Октавіан).

У січні 27 р. до н.е. Октавіан на спеціально зібраному засіданні сенату відмовився від верховної влади, всіх своїх посад, оголосив про відновлення традиційного республіканського управління і про своє бажання відійти від політики, зосередившись на приватних справах. Проте, відмова Октавіана від влади була вдалим і добре продуманим інсценуванням. Сенат і народ змушені були вмовляти його не зрікатися влади, не залишати республіку. У результаті, Октавіан оформив свою верховну владу в дусі давньоримських традицій, старанно уникаючи одіозних у суспільстві титулів. У період з 27 по 23 р. до н.е. Октавіан об’єднав у своїх руках повноваження консула, народного трибуна, очолив список сенату (по факту – став головою вищого органу римської республіки), а постійний титул імператора закріплював його права як головнокомандуючого збройних сил. Традиційний орган республіканського ладу – народні збори були вміло пристосовані Октавіаном до монархічних інститутів і стали їх частиною.

Враховуючи те, що уособленням республіканського ладу в римі був сенат, Октавіан проводив дуже обережну і зважену політику щодо нього. Проте поступово йому вдалося скоротити компетенції сенату, залишивши зовні за ним великі права. За часів правління Октавіана сенат отримав і додаткові права, зокрема судову владу.

Для обговорення конфіденційних управлінських справ Октавіан започаткував вузькі збори зі своїх найближчих прибічників, які отримали назву Рада Принцепса. Хоча вона не була офіційним державним органом, вона була серйозним конкурентом для офіційного римського сенату як орган реальної влади в державі. Управлінням імператорськими провінціями опікувалися призначені Октавіаном намісники (імператорські легати). Їм допомагали так звані прокуратори, які здебільшого відповідали за фінансові питання, але іноді управляли невеликими за розміром пpoвінційними областями, як, наприклад, знаменитий Понтій Пілат, що управляв Палестиною за часів Ісуса Христа.

За довгі роки свого правління Октавіан створив основи майбутнього монархічного ладу, що увійшов в історію під назвою Римської імперії. Ця форма монархії сформувалася на ґрунті власне римських державних структур та панівних ідей…

Далі буде!