Досить популярне поняття, яке постійно зустрічається в літературних джерелах, в художніх фільмах, в повсякденній мові, - теорія розбитих вікон. Про що йде мова і як правильно користуватися даним виразом? Чи можна застосовувати цей принцип в повсякденному житті?

У 1982 році американські соціологи Вілсон і Келлинг сформулювали теорію, згідно з якою, одне розбите вікно в будівлі стає причиною того, що скоро всі вікна будуть розбиті. По суті, мається на увазі високий рівень терпимості до дрібних правопорушень, що стає благодатним ґрунтом для більш серйозних злочинів.

Провести перевірку теорії можна в будь-який момент, в будь-якому місті. Навіть якщо ви спробуєте поспостерігати за собою, то на власний подив виявите, що кинути обгортку від цукерки чи порожню сигаретну пачку найпростіше туди, де вже лежить якесь сміття. Якщо він лежить на бруківці, то ви приєднаєтеся до цього дрібного правопорушення. Якщо ж поблизу є урна, то з великою часткою ймовірності ви донесе сміття до неї.

Ця теорія цілком застосовна до охорони праці на виробництві, де розбиті вікна – це безлад і дрібні порушення з боку працівників. Це можуть бути поодинокі випадки, коли хтось не використав ЗІЗ під час проведення небезпечних робіт, не виконав вимогу інструкції і йому це зійшло з рук. Якщо його приклад, виходячи з логіки «Раз йому можна, то чому мені не можна?», наслідують другий, третій працівник, то поступово такі дрібні порушення стають стійкими навичками небезпечного виконання робіт.

Схема така:

1. незначне порушення, допущене одним працівником;
2. повторення його іншими;
3. загальне зниження дисципліни;
4. серйозне порушення;
5. інцидент;
6. виробнича травма.

Цей принцип можливо застосовувати і в питаннях безпеки виробництва, бо переважно саме людина – основний винуватець нещасних випадків. Отже, щоб домогтися зниження травматизму, потрібно постійно, цілеспрямовано працювати з людьми: проводити навчання, формувати культуру безпеки.