Запрошуємо вас 5-6 травня 2025 року взяти участь у ХVI Міжнародній науковій конференції «Нові перспективи національної ідентичності в культурі, мові, мистецтві та літературі», яка відбудеться в Університеті Париж-Сіті (Франція) за особистої присутності в Парижі (salle 830 du bâtiment Olympe de Gouges, à l'Université Paris Cité (8 place Paul Ricoeur, 75013 Paris) та  онлайн-сесії у Державному університеті «Київський авіаційний інститут» і Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій.

В рамках заходу плануються індивідуальні доповіді до 20 хвилин, секційні засідання з трьох-п’яти доповідей або круглі столи (5-6 учасників). Для участі у конференції необхідно до 1 квітня 2025 року надіслати заявку (Додаток 1) та розширені тези доповіді обсягом до 5 сторінок, де буде викладено основний зміст доповіді (Додаток 2) на електронну адресу: applied_linguistics@ukr.net. Заявки будуть розглянуті протягом одного місяця, але не пізніше 1 травня 2025 року.

Участь у конференції та публікація матеріалів конференції в електронному вигляді безкоштовні. За підсумками конференції буде видано колективну монографію, яка розміщується на сайті https://ukrdiaspora.nauka.gov.ua/en/. Збірці присвоюються бібліотечний індекс міжнародний стандартний книжковий номер ISBN, розділ кожного автора буде мати індивідуальний DOI. Вартість публікації становитиме 20Є.

Актуальність питання національної ідентичності обґрунтована тим, що філософська думка ХХ ст. продемонструвала доволі розгалужене тлумачення нації, національної ідентичності та етнічності. Розгляд цих питань залежав від того до якої спільноти належав той чи інший дослідник. Розглядаючи історичний момент з’яви націоналізму, Гелнер писав, що «етнічна свідомість з’являється на історичній арені як «націоналізм» саме тоді, коли економічні основи суспільного життя вимагають культурної однорідності (а не безкласовості), а пов’язані з культурою класові відмінності доходять до крайньої межі» (Гелнер,c.135-136). Він стверджував, що «націоналізм – це політичний принцип, згідно з яким політична та національна одиниці мають збігатися» (Гелнер, c.29).

Погляди Гелнера на феномен націоналізму викликали багато дискусій, оскільки він розглядав націоналізм як політичний принцип, у якому етнічні та культурні кордони повинні збігатися із державними, а отже політичними. На його переконання націоналізм потребує укладання «законного шлюбу» між національною культурою і державою. Надаючи визначення націоналізму, Гелнер твердить, що «держава, звісно, виникла без допомоги нації. Деякі нації, виникли без підтримки власної держави. Проблематичним є питання, чи містить нормативна ідея нації (в її сучасному розумінні) положення про необхідність апріорного існування держави» (Гелнер, c.35-36). Проте саме націоналізм має виконувати місію створення нації та національної держави, він переконаний, що «націоналізм створює нації, а не навпаки» (Касьянов, 2003, c.15).

Ентоні Сміт вважає, що націоналізм дає розрахунок необхідних ресурсів і рецепт оптимального способу життя, необхідних для забезпечення автономії та автентичності. На соціальному рівні концепція націоналізму узгоджується із поняттям єдності й дієвості «народу», рівності людей, як громадян, перед законом та їхньої участі задля «національного блага». Нація виступає як родина «із великої літери», національна ідентичність створює дух єдності й братерства серед її членів. Саме тому Сміт відстоює ідею соціальної єдності кожної нації.

Ерік Хобсбаум окреслює два відмінні шляхи формування національної ідентичності. Перший базований на так званому «кровному праві», коли вважають, що члени однієї нації мають спільне походження та спільну культуру. Такі народи називають етнокультурними націями. Другий ґрунтований на «праві території», коли населенню, що там проживає, бракує спільного коріння та спільної культури. У цьому випадку їхня солідарність формується незалежно від мовних, етнічних чи культурних відмінностей, стає результатом економічного або політичного розрахунку, а також проходить становлення політична нація.

Г.Лебон доводив, що самоідентифікація нації не вичерпується спільністю мови, фольклорної традиції і кровною спорідненістю. Він переконаний у наявності підсвідомого зв’язку особистості із етнічною групою, основою цього зв’язку, на його думку, не може слугувати ні мова, ні оточуюче середовище, ні політична приналежність, але виключно психологічні чинники, тому що «поза закладами, мистецтвом, віруваннями, політичними переворотами кожного народу розташовані визначені моральні і інтелектуальні особливості, із котрих і витікає його еволюція (Лебон, c.36).

Культурна ідентичність пояснює національну ідентичність як сукупність етнокультурних чинників, сформованих унаслідок тривалого історичного процесу, де ключовими чинниками постають єдина мова, спільні традиції й релігія. Спільна спадщина становить неповторну національну культуру нації, а індивіди, що вважають себе її частиною, спроможні дізнатися про своє місце в сучасності, людина створює себе з набору опцій, запропонованих їй культурою й суспільством. «Ми насправді робимо вибір, проте ми не вільні окреслювати опції, серед яких ми маємо вибирати» (Appiah 1994, c. 155). Для поневолених народів, які не мають своєї державності, мова і культура стають основою національної ідентичності. «Культури здатні більше боротися, ніж нації; ієрархія культур наче закріплює ідентичність, тоді як ієрархія націй просто належить історії та політиці» (Дюрінг, c. 565).

Ми передбачаємо, що вивчення способів репрезентації національної ідентичності в мові, літературі та мистецтві залишається плідним для виявлення значень, які надає їй культура. Крім того, вивчення цих аспектів не лише дозволяє сучасному літературознавству, мовознавству та соціальним комунікаціям вийти на новий міждисциплінарний рівень, але й подолати сформовані соціальні та культурні стереотипи.

Напрями роботи конференції:

• Глобалізація та національна ідентичність у літературному та мистецькому просторах;

• Питання збереження національних традицій у мові, літературі, перекладі;

• Транскультуралізм, мультикультуралізм і національна ідентичність у мові, літературі, перекладі;

• Національна ідентичність гендеру, раси, сексуальності в літературних текстах і культурних знаках;

• Імагологічні аспекти взаємопроникнення культур і збереження національної ідентичності;

• Література в постколоніальному та постіндустріальному світі транснаціональної, міжмовної ідентичності;

• Національна ідентичність як альтернатива бінарним відносинам центру і периферії.