Викладачі кафедри української мови Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій взяли участь у благодійній акції зі збору книг для звільнених з полону.
Захід організовано об’єднанням родин зниклих безвісти та полонених «Жінки ТрО».
Багато хто вважає, що звільнення з полону – це як хеппі енд у казці, коли головні герої перемагають зло, потім влаштовують застілля, мед тече по вусах, і всі щасливі. Насправді, після звільнення з полону на людину навалюється стільки нових викликів, що інколи буває важко впоратися.
Жінки з Об’єднання родин ТрО, які щоразу відвідують звільнених військовополонених із подарунками, це добре знають. У когось з хлопців та дівчат немає рідних, у когось рідні в окупації, тож нема кому підтримати, обійняти, поговорити. Тому в Об’єднанні намагаються шукати можливості, щоб приїхати після кожного обміну - підтримати обіймами та подарунками.
Щодня з ними працюють лікарі, психологи, представники спецслужб, юристи. У більшості звільнених немає документів, треба відновлювати паспорти.
Люди всі різні. Хтось охоче спілкується, відкритий, легко розповідає про свій досвід. Хтось, навпаки, не може довго витримувати присутність великої кількості людей, тим більше незнайомих, закритий до спілкування.
Багато хто скаржиться на погану пам’ять, яка працює дивним чином: ти пам’ятаєш точні дати кожного тюремного етапу по «золотому кольцу Росії», але не можеш пригадати ім’я друга або дату народження дитини.
Тим не менш, хлопці вчора намагалися пригадувати про неприємне заради того, щоб допомогти родинам з пошуком своїх рідних. Збір інформації про тих, хто досі залишається у полоні, – друга, після підтримки звільнених, важлива задача Об’єднання жінок ТрО.
На жаль, цього разу була і погана звістка. Стало відомо, що один чоловік, який значився у списках зниклих без вісті, загинув у полоні. Йому не надавали медичну допомогу, і через це він помер на руках у своїх побратимів.
Полон вбиває, ми мусимо про це пам’ятати.
Зараз у героїв, що пройшли через тяжкі випробування, є тільки одна задача: їсти, спати, відновлюватись.
А от книг не вистачає. Тому волонтери привезли до реабілітаційного центру багато різнопланової літератури»
Маріупольчанка Оксана Стоміна каже, що збирала книги три дні. На її заклик у Фейсбуці допомогти відгукнулось багато дуже різних людей.
«Це були три особливі дні, коли я щохвилини, з кожною вашою СМСкою, дзвінком, посилкою та візитом, відчувала, як зміцнюються мої крила… Зібраних книжок вистачить для всіх, хто там зараз і хто з’явиться після наступних обмінів. До того ж з опцією для хлопців залишити собі книжку, яка сподобались особливо. Книжок вистачить також на інші локації, бо далі буде», - написала вона на свій сторінці у Фейсбуці.
Книги дуже різні. І детективи, і класична література, і психологія, і поезія, і Біблія – на будь-який смак. Це те, що хлопцям на реабілітації дійсно потрібно.