Україна — це особистості, які формують обличчя її історії[1]

“Виміри життя”: Діамант у кожусі.[2]

В історії кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою.

Таким поетом українського народу є Тарас Григорович Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського генія.

Шевченко – велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець за справедливість, за національне і духовне відродження України.

9 березня 2021 року виповнилося 207 років від Дня народження Тараса Григоровича Шевченка – українського мислителя, який залишив нам свої неоціненні надбання і який вселяв у слабких надію і віру.

Ми пам’ятаємо про генія українського народу!

«Шевченко, як мораль, як естетика, як національна гордість, як самосвідомість ніколи з нашого народу не випадав. Ніколи. Шевченко завжди був і гордістю, і честю, і надією, і мужністю і прикладом для усього народу»[3].

Учітеся, читайте,
І чужому навчайтеся,
І свого не цурайтеся.

Народе мій, для всіх завжди відкритий,
Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити —
Мовляв, дороги іншої нема….

І день іде, і ніч іде.
І голову схиливши в руку,
Дивуєшся чому не йде
Апостол правди і науки!

І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
 

“Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”

(І. Франко).