Бен Тіппетт з канадського університету Британської Колумбії створив математичний опис пристрою, здатного переміщатися в часі, як вперед, так і назад. Мова йде про справжню машину часу.

Робота канадського математика Бена Тіппетта з університету Британської Колумбії, написана в співавторстві з американським астрофізиком Девідом Цангом з університету Меріленда, була опублікована в авторитетному науковому журналі Classical and Quantum Gravity.

Тіппетт стверджує дві речі.

По-перше, з точки зору чистої математики не існує жодних перешкод для подорожей у часі, причому в будь-якому напрямку.

По-друге, йому вдалося створити математичне обґрунтування пристрою, який можна по праву назвати «машиною часу».

Це обґрунтування не вступає в конфлікт із загальноприйнятою загальною теорією відносності Альберта Ейнштейна. І взагалі — ні з однією з широко розповсюджених у сучасному науковому світі концепцій.

Математик Бен Тіппетт.

 «У цій роботі ми представляємо геометрію, яка цілком вкладається в уявлення про машину часу, яка існує в голові пересічного обивателя», - стверджується у пояснювальній записці до наукової роботи.

Це «коробка», яка дозволяє тим, хто знаходиться всередині її, подорожувати крізь простір і час як у минуле, так і майбутнє, - пояснює Тіппетт. - Принаймні, так буде інтерпретувати це умовний спостерігач, що перебуває поза «коробкою».

«Люди звикли думати, що мандрівки в часі — це фантастика, лише тому, що ми досі не вміємо цього робити, - розповідає Тіппетт. - Але з точки зору математики, подорожі в часі можливі».

Любителі фантастики знають, що найбільш поширена теорія про подорожі в часі передбачає, що вони можливі в умовах стиснення простору-часу, що зв'язує час з такими поняттями як висота, ширина, глибина.

Згідно з іншою загальноприйнятою теорією, могутні гравітаційні сили, наприклад, такі, які випромінюють чорні діри, можуть уповільнювати час.

За словами Тіппетта, він пропонує в рамках загальної теорії відносності розглядати Всесвіт не як щось, що складається з чотирьох вимірів окремо, але як структуру, в якій ці виміри невіддільні один від одного.

Викривлення простору-часу викликають гравітацію, яка здійснює вплив на об'єкти поблизу. Саме завдяки таким викривленням планети обертаються навколо зірок. Якби простір-час не було викривлено, то всі об'єкти в космосі шикувалися б по прямій лінії.

Знайшовши спосіб впливати на ці викривлення, можна замкнути простір-час у «петлю», що й дозволить подорожувати в часі, пояснюють автори роботи.

Вони припустили, що потужна сила може «зім'яти» простір-час і «зігнути час до кола для пасажирів машини часу». Теоретично це могло б означати, що люди зможуть подорожувати зі швидкістю, що перевищує швидкість світла і вирушити назад в часі. Або вперед.

Простіше кажучи, Тіппетт і Цанг розглянули з точки зору вищої математики припущення про те, що час буде обертатися навколо «важких» об'єктів приблизно так, як це робить в космосі фізичний простір під впливом гравітації.

Сама ідея про те, що об'єкт, ніби потрапив всередину «бульбашки», що летить зі швидкістю світла, буде переміщатися в часі, не нова і запозичена у самого Ейнштейна.

За словами Тіппетта, дослідникам не вдалося знайти жодних математичних перешкод або обмежень, які могли б стати аргументами проти цієї теорії.

Чиста математика дозволяє стверджувати, що подорожі в часі можливі, стверджують дослідники.

У той же час, автори роботи підкреслюють, що теоретична можливість створення машини часу ще не означає, що це можна буде зробити в осяжному майбутньому. Чи взагалі коли-небудь.

«Поки що абсолютно незрозуміло, які матеріали і технології можуть знадобитися для того, щоб досягати швидкості світла і здійснювати операції з простором-часом», - підсумовує Тіппетт.

Важливість роботи Тіппетта і Цанга складно переоцінити, враховуючи, який рій досліджень на цю тему був породжений науковим світом в останні роки.

Кількість робіт, які так чи інакше підтверджують, що подорожі в часі теоретично можливі, превалюють. Досліджень, які ставлять цю можливість під сумнів, значно менше.

Так, нещодавно німецький фізик Мартін Рингбауер зробив цікаву спробу примирити дві конфліктуючі теорії — загальну теорію відносності Ейнштейна і квантову механіку.

Перша описує Всесвіт на макро-рівні (чорні діри, зірки, галактики), друга — на мікро-рівні (фотони, кварки, молекули).

Рингбауер поставив серію експериментів з фотонами, які поверталися в ту саму точку, звідки були випущені, але в інший час. Простіше кажучи, це симулювало подорож назад у часі. Хоча сам Рингбауер не стверджував, що довів можливість подорожі в часі. Він лише заявляв, що його робота досліджує те, що «стане можливим, якщо можливі подорожі в часі».

Британський фізик Брайан Грін у свою чергу, пропонує теорію про «частинки часу», яка дозволяє міркувати про подорожі в часі всерйоз. Щоправда, лише про подорожі в майбутнє, а не в минуле.

Однак, противників ідеї про те, що можна подорожувати в часі, також вистачає. Наприклад, Річард Мюллер, професор Каліфорнійського університету в Берклі, впенений , що подорож у майбутнє неможлива з тієї простої причини, що у будь-який конкретний момент часу майбутнє просто не існує.

Зокрема, Мюллер припускає, що розширення Всесвіту відбувається не через те, що зірки віддаляються одна від одної, а через розширення простору-часу.

У більшості випадків цією темою займаються фізики і вчені, що досліджують квантову механіку.

На цьому тлі робота Тіппетта і Цанга виглядає цікавим експериментом, оскільки вони використовують переважно чисту математику, не намагаючись паралельно вирішити всі загадки Всесвіту. І математика каже своє вагоме «так» подорожам у часі.