У суботу, 22 листопада в Україні вшанували пам'ять жертв Голодоморів. Загалом українці у ХХ ст. пережили три Голодомори: 1921-1923-го, 1932-1933-го і голод 1946-1947 років. Наймасштабнішим був голод 1932-1933 років - саме його називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом.

Казимир Малевич є першим українським живописцем який відобразив на полотні Голодомор 1932-1933 років. Відомим став ескіз під назвою «Де серп і молот, там смерть і голод». На самій картині зображені людські фігури, обличчя яких замінені на серп, молот, хрест і труну.

Відповідно до Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленого 28 листопада 2006 року, голод 1932-1933 років є актом геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним». Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 року радянських очільників – Йосипа Сталіна, В'ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича, визнано винними в організації Голодомору в Україні. На сьогодні, за даними Українського інституту національної пам’яті, на парламентському рівні Голодомор 1932-1933 років визнали геноцидом українського народу 29 країн, а на регіональному (муніципальному) - 11. Крім того, Голодомор 1932-1933 років в Україні визнали геноцидом українського народу такі міжнародні організації, як ПАРЄ, Європарламент, Балтійська асамблея.

Викладачі та студенти кафедри Публічного управління та адміністрування приєдналися до Загальнонаціональної хвилини мовчання, що пролунала 22 листопада о 16:00. Це вшанування спільної пам’яті, вкоріненій у глибоку відповідальність перед тими, чиї життя були зламані комуністичним тоталітарним режимом. Цьогорічні вшанування проходять під гаслом «Де б ти не був, запали Свічку пам’яті». Коли надвечірнє світло згасло, у тисячах вікон запалали свічки - маленькі, але непохитні вогники, що ніби на мить повертають голоси тим, кого злочинний радянський тоталітарний режим позбавив можливості жити, говорити, бути почутими. Кожен полум’яний відблиск - це знак того, що злочин геноциду не зможе бути стертий мовчанням чи забуттям.

Голодомор 1932–1933 років був ретельно спланованою операцією радянського державного терору. Насильницьке вилучення їжі, блокування сіл, заборона покидати місце проживання, масові репресії - це була система, спрямована на те, щоб позбавити українців не лише хліба, а й самої можливості існувати.

Сьогодні, коли Україна знову стоїть перед обличчям російської агресії, пам’ять про Голодомори набуває не лише меморіального, а й пророчого змісту. Минуле стає ключем до розуміння сучасних злочинів росії - цілеспрямованого вбивства цивільного населенню, депортацій, знищення інфраструктури, спроб ізолювати цілі регіони від гуманітарної допомоги. Усвідомлення цієї тяглости - це елемент національної стійкості. Для молоді України, зокрема для тих, хто сьогодні здобуває освіту в ДУІКТ, культура пам’яті стає основою громадянської зрілості й розуміння відповідальності за майбутнє.

У цю листопадову тишу Україна говорить чітко й упевнено: ми пам’ятаємо, ми єднаємося, ми перемагаємо.