Торгівельна експансія, зростання урбанізації, створення класу торговців і сильної централізованої влади детермінували занепад феодалізму. Промисловий переворот, рушіями якого були ринкова етика, протестантська етика і етика волі, поставив на порядок денний проблеми управління виробництвом, суспільством, державою.

Так, ринкова етика визначала напрями розбудови ринково орієнтованої економіки. Звернення до науки і логіки в епоху Ренесансу суттєво послабило вплив теології на людину, а через протестантство і протестантську етику ствердився культ індивідуалізму та підприємництва. Етика свободи створила нові концепції у відносинах між людиною і державою через конституційне управління.

З відкриттям нових земель, нових торговельних шляхів і нових продуктів було створено міжнародний ринок, що обумовило формування економічної філософії меркантилізму і надання державному управлінню центральної ролі у фінансуванні торгівлі з метою формування сильної національної економіки.

Проголосивши постулат економічної свободи і санкціонувавши винагороду особи за суспільно корисну працю, політична система мусила, відповідно, надати особистості і політичну свободу. У філософській думці доби Просвітництва з’являються радикальні ідеї рівності, справедливості, прав людини, законності, поняття про республіканське правління. Потужним внеском в політичну теорію і практику стала робота Дж. Локка «Про громадянський уряд», яка стала основою у визначенні принципів англійської революції 1688 року і внесла істотні зміни в Британську конституцію.

Промислова революція в Англії наприкінці ХVІІІ століття дала поштовх розвитку фабричної системи, нових відкриттів, вдосконалення у науці і техніці, появі нових технологій. Готовність англійців до нововведень, упевненість у власних силах і власній справі призвели до змін в англійській політичній системі, в економічній сфері життя і у соціальних установах. Цей творчий дух надихав людей на отримання влади через економічну активність. Формування в Англії індустріального суспільства потребувало нових підходів в управлінні суспільством.

Ранній підприємець був новатором і адміністратором, проте зі збільшенням організації він виявляв, що сам вже не спроможний керувати і управляти всією діяльністю і розпочинав делегувати окремі види діяльності своїм помічникам. Зазвичай, вони не мали власності і отримували заробітну плату як менеджери, які відповідали за ухвалення рішень у рамках більш широкої загальної політики, встановленої підприємцем. Зростання організації і кількості найманих адміністраторів, які не мали відповідної підготовки, спричиняло багато проблем у процесі делегування повноважень.

Менеджерами, тобто працівниками рівня нижче підприємця, були, як правило, неписемні робітники, що просунулися кар’єрними сходами завдяки рівню володіння технічними навичками, вмінням або здатністю (часто фізичною силою) підтримувати дисципліну. Підприємці використовували також родичів на керівних посадах, вважаючи, що ті більше заслуговують довіри чи будуть діяти ефективно, щоб зберегти або збільшити свою потенційну спадщину. Ще одним джерелом поповнення менеджерського персоналу були так звані рахункові будинки: підприємці наймали службовців та касирів з банків, вважаючи, що останні володіли діловою та фінансовою кмітливістю.

Не отримавши належної управлінської підготовки, менеджери мали самостійно розробити стиль керівництва і лише у деяких управлінців була можливість навчатися на основі досвіду інших менеджерів у вирішенні проблем фабрики чи управління людьми. Перетворення Англії з аграрного на індустріальне суспільство відбувалося без наявності широкого прошарку професійних менеджерів: в той час не було ніякого загального знання щодо того, як управляти.

Навчання управлінців полягало в ознайомленні їх з досвідом з управління технологічним процесом, джерелами і характеристиками сировинних ресурсів, роботою машин, торговельної практики і зобов'язаннями фірми. Це навчання було орієнтоване на окремі галузі промисловості і менеджер, підготовлений для роботи в одній галузі, виявлявся її заручником: для роботи в іншій галузі слід було проходити навчання заново.

Тривалий час не існувало ніяких документів, які б регламентували діяльність та обов’язки менеджера. Перші відомі нині поради з управління було розроблено Джеймсом Монтгомері із Глазго (Шотландія): вони були в значній мірі технічними за своїм змістом і призначалися для текстильної промисловості. За його баченням, менеджер повинен бути справедливим і неупередженим – наполегливим і рішучим, швидше націленим на запобігання порушень, ніж на пошук помилок після того, як вони мали місце. Це останнє зауваження щодо контролю управління досить зрозуміло і наочно відображає розуміння функції контролю, спрямованої у майбутнє, а не на минуле.

Шляхом спроб і помилок ранні підприємці намагалися справлятися з проблемами управління фабрикою та робочою силою. Акцентування уваги на технічних, аніж управлінських проблемах було наслідком вкрай низького рівня технологічного мистецтва і тиску конкурентного середовища. Управління стосувалося вузьких питань, а успіх розглядався як наслідок наявності або відсутності належних особистісних якостей менеджера, а не його розуміння більш широких принципів управління. Управління було персональним мистецтвом, а не наукою; прагматичним, а не теоретичним; приватним і випадковим, а не універсальним.

Промислова революція створила нове культурне середовище та виявила низку проблем в управлінні. Потреби пересічної людини того часу були обумовлені, серед іншого, необхідністю адаптуватися до міського життя і фабричного укладу. Організаціям доводилося впроваджувати нововведення, щоб успішно конкурувати в ринковому економічному середовищі. Ці та інші чинники детермінували у подальшому теоретичне обґрунтування засад управлінської діяльності.

Далі буде!