У добу Середньовіччя в управлінській царині було порушено основний принцип публічного управління – принцип єдиноначальності. В результаті конфлікту між Папою та Імператором церква поступилася владою світській владі монархів, але зберегла свою релігійну організацію.
Католицька церква, забезпечивши владу над єпископами і монополізувавши кодифікацію канонічного права, спираючись на потужні фінансові джерела, стала перетворюватися в сильну наднаціональну монархію, визначивши і вирішивши низку організаційних проблем.
У міру поширення віри, зростання нових сект теологія обіцяла стати розгалуженою. Послуговуючись сучасною термінологією, лідери католицької церкви мали на меті інституціалізувати організацію: тобто вибрати політику, доктрину, владу.
Феодалізм породив хрестові походи, які призвели до його занепаду. З одного боку, хрестові походи стимулювали розвиток торгівлі, завдяки відкриттю нових торгових шляхів і багатств Сходу для феодальної Європи. З іншого боку, хрестові походи як політика католицької церкви, ослабили християнську віру. Вирушаючи в походи з глибоким християнським почуттям і переконання в своїй правоті, хрестоносці повернулися з відчуттям того, що на Середньому Сході манери, мораль, торгівля, промисловість, управління і добробут перевершують їх культуру. Результатом цієї культурної конфронтації став розвиток секулярного життя в Європі через ослаблення релігійних основ.
Поява нових ринків, вільної циркуляції грошей і кредитних інструментів, урбанізація, зародження середнього класу, нові ідеї та зміна католицького порядку стали підґрунтям для епохи Ренесансу і Реформації, яскравим представником якого є Ніколо Макіавеллі.
Після смерті Н. Макіавеллі його ім’я і термін макіавеллізм часто вживалися для характеристики безпринципної політики на зразок тої, що Макіавеллі рекомендував у своїй найвідомішій праці «Державець», в якій він описав аморальну поведінку: нечесність й вбивство невинних, як нормальну й ефективну в політиці. Сумнозвісна знаменитість книги витікає з твердження, що вона дає «злі поради тиранам, щоб допомогти їм утримати владу».
Головною метою життя людей, за переконанням Н. Макіавеллі, є служіння державі. Він прагнув зрозуміти закони політики і втілити їх в життя. І зробив це. Згідно Н. Макіавеллі, створення держави обумовлюється егоїстичною натурою людини та існуванням бажання насильницького приборкання цієї натури. Політичне вчення Н. Макіавеллі базувалося на повсюдному і звіриному егоїзмі людей і на необхідності поліцейського приборкування цього егоїзму будь-якими державними засобами з допущенням жорстокості, віроломства, клятвопорушення, будь-яких обманів.
Попри певну заангажованість до політичних та управлінських ідей Н. Макіаваллі, нині його твори розглядаються як невичерпне джерело ідей, що відображають оригінальну систему практичного управління. Фахівці з публічного управління виокремлюють чотири принципи Макіавеллі, які вплинули на розвиток управлінської науки і не втратили актуальності до сих пір:
Н. Макіавеллі одним із перших обґрунтував поняття громадянського суспільства і застосував термін держава так, як прийнято зараз для визначення політичного устрою суспільства. На його думку, життєздатна держава – це держава, у якій реально забезпечується влада монарха. Він щиро вірив, що політики стануть кращими, якщо будуть управляти людьми моральними. Поведінка політиків може покращитися й тоді, коли усі вчинені ними злочини негайно стають загальновідомими.
При цьому Н. Макіавеллі наголошував на тому, розсудливий володар не може і не повинен бути вірним своїм обіцянкам, якщо це стає не вигідним, чи зникли ті причини, що змусили його дати слово. Варто вміти вдало приховувати свій характер і обов’язково навчитися вдавати потрібний настрій та зображати емоції. Люди настільки не розумні, що кожен бажаючий завжди знайде тих, хто дозволить себе ошукати.
Далі буде!