Становленню сучасної європейської цивілізації з ринковою економікою та високою культурою демократичного управління людство завдячує Стародавній Греції, яка характеризувалася децентралізацією суспільства та економіки. У понад 200 грецьких державах-полісах існували демократичні 1 олігархічні форми правління, проживала велика кількість негромадянського населення, що залежало від полісного громадянського колективу.

У сформованій в Афінах у VIII-VII ст. до н. е. демократичній державі вже у 621 р. до  н.е. було вперше сформовано перелік чинних законів.

Трансформація механізмів управління афінським суспільством пов’язується з ім’ям Солона, якого вважали ідеальним законодавцем, що стояв над класами і станами та мав метою їх примирення. Так, Солон провів ряд економічних і політичних реформ: скасування боргів, яке звільнило масу рабів-боржників і полегшило становище селянства; заборона гарантії боргу власністю боржника і продаж його в рабство за борги; введення закону про свободу заповітів, ствердження приватної власності і дозвіл дробити родові володіння; заборона вивезення хліба з Аттики і заохочення вивезення оливкової олії тощо. Результатом реформування стала поява в Аттиці прошарку дрібних і середніх вільних земельних власників – соціальної основи античного міста-держави, інтенсифікація господарювання, більш раціональне використання ресурсів, перетворення Греції з країни хліборобства в країну, в економіці якої головне місце займали високоінтенсивні садово-городні культури, що давали значну товарну продукцію. Показовим є введення Солоном закону, за яким син міг відмовити пристарілому батькові у допомозі, якщо той не навчив його ремеслу. За баченням Солона, це мало сприяти розвитку торгівлі та ремісничого виробництва Солон.

Демократизація економічного життя, яка ґрунтувалася на економічній незалежності невеликої сімʼї та окремої повноправної особистості, наявність широкого прошарку громадян – власників (згідно з нинішньою термінологією – середнього класу) обумовили демократизацію всієї суспільної системи. Адміністрація поліса формувалася виключно за допомогою виборів при участі всіх громадян.

Для подолання байдужості до державних справ та заохочення участі у роботі державних інституцій Перікл ввів плату за виконання обов’язків присяжного у судах, у засіданнях. У 451 р. Перікл відновив старий закон, за яким громадянами Афін можуть вважатися тільки ті люди, обидва батьки яких є афинянами. Близько 5 тисяч осіб, викритих в обмані, було продано в рабство. Повноправних же громадян виявилося лише понад 14 тисяч. Афінська демократія завжди була демократією меншини.

Показовим є введення Периклом театральних грошей, які видавалися громадянам на купівлю марки або квитка на театральні вистави. Така практика була продовженням і розвитком оплати за виконання державних обов’язків, особливо за військову службу, що встановилися під час греко-перських воєн. При цьому заможна частина громадян несла всілякі громадські повинності: оснащення військових судів, організацію видовищ, оплату хорів і відправлення державних посад, пов’язаних з великими витратами. Порівняння кількості громадян і кількості посад в Афінах дає підстави для припущення, що переважна більшість громадян-городян і значна частина сільських жителів брали участь у безпосередньому управлінні державою.

Адміністрація грецьких міст-держав безпосередньо впливала на економічне життя, дбаючи про безперебійне забезпечення ринку хлібом. Велася боротьба зі спекуляцією, за порядком і торгівлею на ринках в Афінах спостерігали спеціально обрані урядники, за зовнішньою торгівлею – вибрані для цієї мети піклувальники торгового порту.

Найбільш типовою формою організації господарської діяльності в ремеслі і в обробній промисловості були ергастерії, які приносили не менший дохід, ніж морська торгівля.

У різні періоди історії Давньої Греції (розквіту та кризи рабовласницької системи) мислителі грецького суспільства (Платон, Арістотель, Сократ та інші) пропонували різні шляхи формування найкращого суспільного і державного устрою. Цікавими є їхні думки й про управлінські здібності та владні відносини. Так, Сократ вважав, що управлінські здібності можуть переноситися з громадських на приватні справи. Управління приватними справами відрізняється від громадських тільки величиною; обидва випадки мають справу з управлінням людьми і якщо хтось не зміг керувати своїми приватними справами, він не зможе управляти й справами суспільними. Аристотель у «Політиці» зазначав, що «той, хто ніколи не вчився підпорядкуванню, не може керувати». Він порівнював управління домашнім господарством та управління державою, оскільки обидва вони пов’язані із управлінням власністю, рабами і вільними громадянами з різницею лише в обсязі і розмірах сумарних операцій.

Важливим періодом впливу на зовнішній світ, включаючи масову колонізацію, є створення світової держави Олександром Македонським. На руїнах держави Олександра Македонського виникли елліністичні держави, які у політичному вимірі поєднували риси класичного поліса з давньосхідною монархією. Управління в елліністичних царствах в порівнянні з полісом побудовано на засадах більшого централізму.

Отже, історія публічного управління в Стародавній Греції є історією зародження демократії, формування децентралізованого уряду, перших спроб захисту свободи індивіда, започаткування наукового методу розв’язання управлінських проблем, а також, розуміння того, що управління різними інституціями вимагає певних управлінських навичок…

Далі буде!