Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.
Дослідники розповідають, що у давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю.
Цікаво, що тоді жінки не копіювали чужі візерунки, не відтворювали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Жінка володіла "мовою" орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини.
Цікаво, що в розмаїтті узорів багато маків.
Мак займає особливе місце не тільки у символіці вишивки, але й у давніх віруваннях українців.
Ним, особливо освяченим, обсівали людей і худобу, наділяючи його чарівною силою, яка оберігає від усякого зла. Ще й досі в селах можна знайти вишивані маковим цвітом шторки на двері. У такий спосіб господині захищали своє хазяйство від відьми, яка забирала молоко.
А ще, маки – це пам’ять. Існує повір’я, що поле, полите після битви кров’ю воїнів, вкривається маками.
РУЖУ вишивають на жіночих сорочках, бо ця квітка означає ще й домінанту жінки в родині, причому жінки щасливої, сонцеликої.
Чому вишиванка така дорога українцю?
Чому на сорочці той мак найдорожчий йому?
Чому розсип хрестиків, зшитий рукою умільця,
Вшивається в душу, як нитка лягає в канву?
...
Це прояв колись пережитого предками болю,
Розказаний у візерунках для всіх поколінь.
Це втілення міцності духу, любові до волі.
Найбільше з надбань і найбільш важливіше з творінь