У монографії на методологічному рівні обґрунтовуються механізми формування інституціональних засад розвитку державних систем цивільного захисту в сучасних умовах. Показано невідповідність цих засад спектру та масштабу загроз у різних сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави: природній, техногенній, соціальній, воєнній тощо. На основі аналізу численних інформаційних джерел, зокрема наукових праць, законодавства з питань цивільного захисту, державно-управлінської практики у сферах цивільної оборони та цивільного захисту за період новітньої історії України (1991–2016 рр.), а також зарубіжного досвіду обґрунтовано комплекс базових теоретико-методологічних положень і практичних рекомендацій, що в сукупності та взаємозв`язку розв’язують відповідну проблему.

Розраховано на науковців, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, співробітників органів управління та сил цивільного захисту, зокрема аварійно-рятувальних служб, а також адресовано всім, хто цікавиться питаннями цивільного захисту.