За роботу в шкідливих та важких умовах праці передбачена доплата

Відповідно до вимог статті 153 Кодексу Законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника підприємства або уповноважений ним орган.

Однією із компенсацій за роботу в зазначених умовах є доплата до тарифної ставки (посадового окладу).

Зокрема, статтею 100 КЗпП України установлено, що на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними, географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто право на встановлення доплати за несприятливі умови праці виникає у працівника не за професією, за якою він працює, не за посадою, яку він обіймає, а за виконання відповідних видів робіт, на яких визнано важкі та шкідливі, або особливо важкі та особливо шкідливі умови праці згідно з атестацією робочого місця. Перелік конкретних робіт, робочих місць і розміри доплат за несприятливі умови праці є додатком до колективного договору підприємств, організацій та відокремлених підрозділів і затверджуються одночасно із заходами щодо поліпшення умов праці.

Пільги та компенсації встановлюються за результатами атестації робочих місць за умовами праці пропорційно фактично відпрацьованому часу в несприятливих умовах праці, тобто за фактичний час зайнятості працівників на робочому місці зі шкідливими умовами праці. Робочим часом вважається час, протягом якого працівник виконує свої трудові обов’язки відповідно до розпорядку, графіку роботи або умов трудового договору, контракту. До робочого часу включається підготовчо-заключний час, оперативний час і час обслуговування робочого місця, тобто весь час працівника на робочому місці.

До фактично відпрацьованого часу, на який нараховується доплата, не включається:

• час усіх видів відпусток;
• час, протягом якого працівник хворів;
• час виконання державних і громадських обов’язків;
• час простоїв, якщо вони офіційно оформлені згідно з законодавством;
• час, коли з виробничих потреб працівника було переведено за наказом керівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором;
• час обідньої перерви, якщо працівник згідно з Правилами внутрішнього трудового розпорядку має можливість використати її на свій розсуд.