Телекомунікаційна мережа загального користування (ТМЗК) України – це багатооператорська мережа з інтеграцією послуг для стаціонарних та мобільних абонентів. Закон України «Про телекомунікації» гарантує споживачам (абонентам) вільний вибір оператора телекомунікацій, телекомунікаційних мереж і послуг, виду та кількості телекомунікаційних послуг.

Також передбачає можливість збереження за абонентом наданого йому оператором номера з метою використання цього номера для отримання телекомунікаційних послуг у мережі іншого оператора телекомунікацій, що надає телекомунікаційні послуги на території України, тобто можливість перенесення абонентського номера.

За існуючої системи розподілу номерного ресурсу в ТМЗК реєстрація абонента у одного оператора створювала для абонента ситуацію вимушеної тривалої залежності від оператора. Реалізація послуги перенесення абонентського номера (ППН) з мережі одного оператора телекомунікацій до іншого не тільки збільшить можливості вибору для споживача, але й пожвавить конкуренцію між операторами.

Основні міжнародні стандарти, які містять рекомендації щодо технічної реалізації перенесення номера, – це стандарти ETSI, ANSI та рекомендації ITUT. Для опису перенесення номера визначається ряд елементів (мережа-донор, мережа-отримувач, мережа-ініціатор, набраний номер абонента (Directory Number – DN), номер маршрутування (Routing Number – RN).

На рис. 1 наведена концептуальна структура реалізації перенесення номера. Ця загальна схема маршрутизації передбачається в якості моделі маршрутизації для викликів, спрямованих до абонента з перенесеним номером незалежно від мережі (PSTN, ISDN, PLMN, NGN, IP), яка використовується для забезпечення передавання.

Рис. 1. Концептуальна структура реалізації перенесення номера

Набраного номера кінцевого користувача достатньо, щоб ініціювати процес маршрутизації. Крім того, перенесення номера, за визначенням, означає, що абонент має набирати той же номер кінцевого користувача і нічого більше, щоб ініціювати виклик на абонента з перенесеним номером.

Процес маршрутизації розділений на два основних послідовних етапи:

1. Нормальна маршрутизація на основі номера кінцевого користувача до мережі-донора або мережі-ініціатора: в якості першого кроку в процесі маршрутизації вихідна мережа зазвичай маршрутує виклик до мережі-донора або мережі-ініціатора, чітко визначеної шляхом аналізу певної кількості перших цифр номера кінцевого користувача.

2. Маршрутизація до мережі-отримувача за номером маршрутування, одержаним мережею-донором або мережею-ініціатором.

У серпні 2015 року ПрАТ «Діпрозв’язок» виконало науково-дослідну роботу (НДР) «Техніко-економічне обґрунтування впровадження централізованої бази даних перенесених абонентських номерів для реалізації послуг перенесення абонентського номера в Україні». В ході НДР з використанням великої кількості інформаційних джерел розглянуто і проаналізовано різні варіанти реалізації ППН та проблеми, що можуть виникати у зв’язку з цим у ТМЗК України.

Було проаналізовано варіанти технічних рішень реалізації ППН в мережах більш ніж 20 країн світу. З досвіду впровадження ППН у світі можна зробити такі висновки:

• більшість країн застосовують принцип маршрутизації запиту при всіх викликах (All Call Query – ACQ) та принцип поступальної маршрутизації (Onward Routing – OR). Деякі країни застосовують обидва принципи. Принцип запиту при звільненні (Query on Release – QoR) застосовується тільки в декількох країнах;
• метод складеної адреси (RN + DN) є найбільш використовуваним для передавання інформації маршрутування;
• один номер маршрутування на мережу певної технології призначається у більшості країн (фіксований зв’язок, мобільний зв’язок, IP-телефонія тощо);
• маршрутизація викликів найчастіше йде до мережі оператора-отримувача і далі спрямовується по внутрішніх принципах. Для цього досить одного номера маршрутування кожному оператору. Один номер маршрутування не розкриває топологію мережі і більш економічний відносно використання ресурсів Національного плану нумерації;
• переважна більшість країн використовує централізовану модель зберігання інформації про перенесені номери.

Щодо готовності ТМЗК України до впровадження ППН за підсумками аналізу стану ТМЗК з урахуванням інформації, наданої операторами телекомунікацій, можна зробити такі висновки:

• мережі фіксованого зв’язку з проводовим доступом наразі в більшості не готові до впровадження ППН. Вони не можуть виступати в якості мереж-донорів та мереж-отримувачів перенесених номерів. Можливим варіантом реалізації ППН у вказаних мережах є Onward Routing для маршрутизації виклику до мережі-донора;
• наразі мережами-донорами та мережами-отримувачами можуть виступати мережі мобільного (рухомого) зв’язку та мережі фіксованого зв’язку з безпроводовим доступом, тобто можливе впровадження послуги з перенесення мобільних номерів (MNP);
• для забезпечення маршрутизації викликів на перенесені мобільні номери оптимальним є принцип Direct Routing (All Call Query) як для голосових з’єднань, так і для передавання SMS- та MMS-повідомлень;
• для впровадження ППН необхідне дооснащення телекомунікаційних мереж (закупівля додаткового обладнання та програмного забезпечення), адаптація систем сигналізації, протоколів взаємодії та баз даних.

За підсумками аналізу для України була обрана модель на основі централізованої бази даних перенесених номерів (ЦБД ПН) та локальних баз даних перенесених номерів (ЛБД ПН) операторів телекомунікацій, які взаємодіють з ЦБД ПН з метою оновлення інформації про перенесені абонентські номери. Такий варіант є функціонально гнучким та дозволяє розподілити роботу і витрати на впровадження ППН, зокрема, іміж операторами телекомунікацій.

Для безпосередньої маршрутизації викликів кожний оператор телекомунікацій повинен використовувати копію даних, що зберігаються в ЛБД ПН оператора, при її наявності, або ЛБД ПН інших операторів, при її відсутності у оператора телекомунікацій. ЦБД ПН також має надавати доступ до даних, що зберігаються, іншим користувачам у визначених законодавством випадках.

Для передавання адресної інформації для викликів на перенесені абонентські номери оптимальним є варіант складеної адреси (RN + DN). Формат передачі адресної інформації для забезпечення MNP наведений на рис. 2.

Рис. 2. Формат передачі адресної інформації для забезпечення MNP

Як DN використовується ISDN-номер рухомого (мобільного) абонента (MSISDN) до перенесення у національному форматі, який складається з ідентифікаційного коду мережі оператора-донора та безпосередньо абонентського номера в мережі (DN = NDC0 + SN).

RN складається з 3(4) цифр: перша або дві перших цифри позначають, що це виклик на перенесений номер, решта – ідентифікаційний код мережі оператора-отримувача. Значення ідентифікаційного коду мережі оператора-отримувача може бути одним з наведених нижче:

• національний код призначення (NDC1) з уже закріплених за мережею оператора;

• новий національний код призначення (NDC1), який буде закріплений за оператором для підтримки MNP;

• код мобільної мережі (MNC), який є другим полем міжнародного ідентифікатора мобільного абонента (IMSI), за визначенням Рекомендації ITUT E.212.

Для забезпечення маршрутизації виклику до абонента з перенесеним номером при реалізації ППН адресна інформація (RN + DN) повинна передаватися в IAM ISUP СКС7 в полі «Address signal» (Сигнали адреси) параметра «Called Party Number» (номер сторони, яку викликають). При цьому значення «Nature of Address Indicator» (індикатора виду адреси) NAI = 3 («0000011″) («national (significant) number» – національний (значущий) номер).

Ляш Т. Г., начальник відділу телекомунікаційних мереж загального користування
Ващенок О. П., головний інженер Правління
Білоус Ю. В., заступник голови Правління з технічної діяльності