Об'єктно-орієнтоване програмування (ООП) це технологія програмування, яка розглядає програму як множину об'єктів, що взаємодіють між собою. Програмування із загального погляду полягає у моделюванні засобами мови програмування певних процесів реального світу. Головна перевага об'єктно-орієнтованого підходу в тому, що він дозволяє наблизити структуру програми до тієї частини реальності, яка моделюється програмою. Необхідність розробки об'єктно-орієнтованого підходу обумовлена межею можливостей технології процедурного програмування, яка використовувалась до ООП. При використанні процедурного підходу ускладнюється структура програми та утруднюється можливість її модифікації у зв'язку із зростанням кількості змінних, структур даних, функцій та зв'язків між ними. Процедурний підхід розділяє дані та код для їх опрацювання (функції). Це не відповідає картині реального світу, який складається з об'єктів, що водночас мають певні властивості та поведінку. Обмеженість процедурного програмування особливо яскраво проявила себе при розробці великих інформаційних систем. Постійне зростання розміру та складності програмних систем та труднощі їх реалізації привели до пошуків нових принципів програмування, які було втілено в ООП. Головною ідеєю об'єктно-орієнтованого підходу, яка забезпечила подолання згаданих труднощів, є логічне об'єднання даних та операцій над ними в одному типі даних. У парадигмі процедурного програмування програму розглядали як перелік інструкцій для комп'ютера, які для зручності структурували у вигляді функцій та модулів. При розробці таких програм зосереджувались перш за все на оптимізації інструкцій. В об'єктно-орієнтованій парадигмі програму розглядають як сукупність об'єктів, що можуть взаємодіяти між собою за допомогою повідомлень. При цьому увага розробника змістилась з оптимізації інструкцій до організації логічно пов'язаних між собою даних та функцій в окремі захищені елементи об'єкти. Головні переваги об'єктно-орієнтованого програмування такі: Програма простіша в розумінні, оскільки краще відповідає уявленню про реальний світ. Краща структурованість програми. Більша ступінь повторного використання коду.