Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: графіки, орфографії і пунктуації. Кожен із цих розділів має свою історію. Українська графіка бере свій початок від старослов’янського письма. Орфографія ж постійно вдосконалюється. Орфографічна комісія підтримала постанову І Міжнародного конгресу україністів (27.08.91-03.09.91) про потребу вироблення єдиного українського правопису, який має базуватися на всьому історичному досвіді його творення.

Посібник оптимально поєднує теоретичні положення і практичні завдання, що сприяє вдосконаленню правописних навичок студентів. Ілюстративно-текстовий матеріал характеризується пізнавальністю, виховною і естетичною функціями слова.

Ця книжка частково підсумовує багаторічний досвід автора як наукового редактора журналу “Фізико-хімічна механіка матеріалів”. У книжці коротко подано історію українського термінотворення в технічних та фізико-математичних науках, міркування щодо їх сучасного становлення і розвитку, зокрема в механіці деформівного твердого тіла. Велику увагу приділено українським граматичним формам та словосполученням і їх відмінностям від російських.

У навчальному посібнику розглядаються граматичні парадигми частин мови в ділових паперах, особливості писемного й усного ділового мовлення, реквізити і правила оформлення документів. Наводяться приклади перекладу з російської мови на українську найуживаніших слів і словосполучень із ділової сфери.

У навчальному посібнику висвітлено теоретичні та практичні питання культури мови. Подано правила укладання й оформлення ділової та науково-технічної документації.