З моменту появи ділових відносин між людьми з’явилася потреба в управлінні як галузі людської діяльності. Управління є результатом суспільного поділу праці та має давню історію, оскільки організації як явище суспільного життя з’явилися ще на початку виникнення цивілізації. Інформація про передісторію управління та історичні віхи його становлення свідчить про наявність кількох управлінських революцій.

Перша управлінська революція характеризується як «релігійно-комерційна». Її пов’язують із виникненням писемності у Давньому Шумері (5 тис. років до н. е.), що сприяло появі особливого прошарку жерців, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки.

Друга управлінська революція – «світсько-адміністративна» – пов’язана з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (ХVІІІ ст. до н. е.), за якого створено спеціальне зведення законів, в якому регулюються цивільні, трудові, кримінальні, кримінально-процесуальні та сімейні відносини. «Кодекс Хамурапі» (близько 1757 р.) – найдавніший документ, яким закріплено принцип презумпції невинуватості та який є базисом управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за ви конання робіт.

Третя управлінська революція увійшла в історію під назвою «виробничо-будівельної» та пов’язується із царюванням ассирійського правителя Навуходоносора (605–562 pp. до н. е.) і передбачає поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва.

Четверта управлінська революція пов’язана із формуванням капіталістичного способу виробництва та стрімким розвитком індустріального суспільства в європейських країнах (XVII–XVIII ст.). Її головним результатом стало зародження професійного управління, якому європейська цивілізація завдячує англійському економісту Адаму Сміту (1723–1790), англійському соціалісту-утопісту Роберту Оуену (1771–1850), англійському математику Чарльзу Беббіджу (1792–1871) та ін.

П’ята управлінська революція відома під назвою «бюрократична» (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). Її теоретичним підґрунтям стала концепція «раціональної бюрократії», яка надавала важливу роль у забезпеченні ефективності управління формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов’язків і відповідальності менеджерів.

Шоста управлінська революція, яка отримала назву «інформаційної» (кінець ХХ – ХХІ ст.), характеризується всебічним впровадженням у практику управління інформаційно-комунікаційних технологій, що прискорило процеси отримання й оброблення інформації. Здатність управлінського апарату швидко опрацьовувати великі масиви інформації змістила акценти у системі загального менеджменту з організації виробничих процесів на маркетинговий менеджмент, тобто переорієнтувала систему управління організацією на виявлення і задоволення потреб споживачів.

Аналогічні процеси відбуваються і в системі публічного управління в Україні: управлінці орієнтовані на надання адміністративних послуг, задоволення потреб громадян – платників податків та споживачів послуг публічного управління. Цьому наразі сприяє цифровізація державних послуг та розбудова цифрової держави. В Україні наявне відповідне законодавство для розбудови цифрового суспільства та цифрової економіки, цифрового формату взаємодії органів державної влади, бізнесу та громадян.