Мене звати Діана, я студентка Державного університету телекомунікацій, навчаюсь на 121 спеціальності і сьогодні хочу розповісти вам свою історію, як я стала студенткою найкращого університету в Канаді, можливо я зможу вас змотивувати на нові досягнення або ви зможете наважитись на нові кроки в своєму житі.

Одного ранку моя мама відправила мені лінк і написала «Якщо тобі цікаво – зареєструйся». Це посилання було на вступ на програму стажування Summer Program в University of Toronto. Коли я розпочала читати сторінку з умовами то зрозуміла що я не підхожу по характеристиці, бо в цей університет брали студентів з 3-4 курсів та з магістратури (я була на другому). Я довго наважувалась та вирішила спробувати і почала збирати всі необхідні документи і в цьому мені дуже сильно допоміг мій університет. 

Незважаючи на воєнні дії, університет написав мені рекомендаційні листи, склали та відправили Transcript. Коли я відправила всі документи, отримала фітбек з Канадського університету, що вони хочуть провести зі мною інтерв’ю і дізнатися більше про мене. Це було шоком, і в той момент я зрозуміла, що з моєю англійською нічого доброго не вийде, але я погодилась і ми призначили зустріч. В той день, коли я мала зустрітися з PHD студентом канадського університету, я дуже хвилювалася та готувалась як могла, і ось вже 17:00 і зустріч почалась, ми розмовляли про мої професійні навички, які мови програмування я знаю, де працюю, чим займаюсь, які в мене хобі і інші запитання, це все тривало годину, було важко але все пройшло не так погано як я думала бо я поводилася впевнено ніби це не я не знаю англійську а він, я просто була собою і з гарним настроєм. В кінці зустрічі я запитала «Чи є шанс що я пройду?» і він сказав що нічого не вирішує, а тільки записує мої відповіді і якщо все буде добре то мені призначать ще зустрічі з професорами цього університету», але цього не сталося.

Отже всі могли дізнатися результати 19 березня але в той день я нічого не отримала і зрозуміла що не пройшла, але мені не було сумно бо я не покладала багато надій на це, бо для мене це було нереально і я навіть не уявляла що це може трапитись. Наступного ранку я проснулася рано і о 7й годині мені прийшло повідомлення, що я прийнята в University of Toronto на Computer Science, я була в шоці, почала будити подруг і всі почали мене обіймати і вітати, але я не знала радіти мені чи ні.

Але через пару днів я дала згоду на їх лист і почала займатися візою, документів було дуже багато, я мала закрити велику кількість справ, але на все це було мало часу бо навчання починалося з 9 травня, мені було дуже важко, я була змучена, було багато проблем і я дуже хотіла побачитися з сім’єю, я хотіла назад до Києва (на той момент я була у Вроцлаві з подругами у хрещеної), але я не здалась і 14 травня я вже була в Торонто.

Трошки про цю програму. Цю програму організував Майк, він з Москви, але в 12 років переїхав в штати, а в студентському житті переїхав до Канади та став професором в цьому університеті. Його основною метою було перевезти українських студентів в Торонто, щоб якось переключитися від ситуації в Україні та показати різні напрямки в цій сфері. Вона була для 30 українських студентів які навчаються за напрямком ІТ, канадський університет оплачував все: літак в дві сторони, кампус, а також щомісячно платили стипендію, ще вони оплачували всі розважальні заходи (camping, pizza day, BBQ party…). Для швидкої адаптації нам надали змогу відвідувати заняття з англійської.

Що я робила в цьому університеті?

У кожного з нас був supervisor, команда і ми працювали над research. Я розробляла application для оптимізації даних для користувачів в лікарні, писала програму для зручного використання фотографій МРТ, також я працювала з дизайном.

Я отримала величезний досвід роботи в різних сферах ІТ в University of Toronto, була в таких компаніях як Amazon, PwС, зустрічалась з представниками Google, Uber та іншими, це був дуже крутий поштовх в моєму житті, я стала більш конкретно розуміти чого я хочу від життя, ким бачу себе в майбутньому, я дізналася багато нового та познайомилася з крутими людьми.

Якось я сиділа в Riverdale park і дивилася на нічне Торонто і я не зрозуміла, як так швидко моє життя змінилося бо ще в березні коли я була у полоні я була впевнена, що це мої останні дні і що моє життя закінчилося і я більше нічого не встигну зробити, але зараз я сиджу на пагорбах і розумію що життя продовжується і потрібно жити, допомагати Україні та йти разом до перемоги, я дуже вдячна за цей шанс, за підтримку моєї сім’ї, друзям, дякую!

А також, тепер я маю суттєву впевненість в своїх діях і розумію що «під лежачій камінь вода не тече»! Бажаю всім студентам вмотивованості, рішучих дій і досягнення поставлених цілей!