Сьогодні в системі вищої освіти готується чимала кількість управлінців. Звісно, що професійний управлінець готується виключно у системі менеджмент-освіти – для підприємств, або у системі публічного управління та адміністрування – для роботи в органах публічної влади та державної служби. Всі інші напрями підготовки у вищій школі фактично готують фахівців високого рівня, які в свою чергу, звісно, мають потенційну можливість, здобувши вищу освіту, претендувати на високі керівні посади у тій галузі діяльності, для якої вони проходили підготовку. Але необхідно поставити наголос на словосполученнях «потенційну можливість» та «у тій галузі діяльності, для якої вони проходили підготовку». Тобто те, що потрібно розуміти всім, хто обирає свою професію у житті, що не абсолютно вся вища освіта гарантує управлінську роботу в житті. Більш того, справжня управлінська освіта, яка сприймається і ринком освітніх послуг, і ринком праці – це освіта саме з галузей «Публічне управління та адміністрування» та «Менеджмент».

Чому це питання потрібно підіймати? Саме тому, що зараз поширилась практика маніпулювання свідомістю абітурієнта з боку закладів вищої освіти та введенням його в певну оману. З одного боку, оманою є те, що підготовка у закладах вищої освіти із будь-якої спеціальності гарантує управлінське майбутнє. Іншим боком омани є те, що інша неуправлінська освіта може надати ті самі компетенції, що й освіта за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» або «Менеджмент організацій». Це абсолютна нісенітниця. Звісно, що набір окремих управлінських компетенцій може додаватись у будь-яку освіту. Але це просто розширює світогляд студента та не готує його до управлінської діяльності! Це виглядає так само, як, наприклад, вам розповідають про тістечко: яким воно має бути за формою та смаком. Але при цьому ви не маєте уявлення про те, як його готують, його рецептуру, про властивості його інгредієнтів та властивості, що набуваються у їх поєднанні і т.д., і т.п. Отже, ви не маєте знань із виготовлення цього тістечка, а, тим більше, знань із створення нового, більш «привабливого», або просто іншого тістечка. Такий стан очікує кожного, хто сподівається на управлінське майбутнє топ-рівня та високо масштабне кар’єрне зростання, здобуваючи при цьому неуправлінську освіту.

Саме тому ми спостерігаємо тотальну вимогу бізнес-середовища до кадрів, які просуваються у кар’єрі за своїм фахом і мають обіймати керівні посади, – здобувати другу вищу освіту управлінського напряму. Тобто, досвід практичної роботи у бізнес-середовищі підтверджує неможливість кар’єрного зростання фахівця без ґрунтовних управлінських знань, які спроможні сформувати вміння керівника грамотно управляти діяльністю фірми та її кадровим складом. Найпоширенішою вимогою бізнесу є професійне креативне управління трудовими ресурсами фірми з позиції забезпечення сталого розвитку бізнесу за рахунок динамічного розвитку саме кадрового потенціалу. Тому переважна більшість спеціалізацій з управлінської освіти і робить акцент саме на цих питаннях. Це акцент в цілому можна визначити як вміння управляти розвитком професійно організованого бізнесу за рахунок потенційних можливостей персоналу.

Однак, і ця вимога бізнесу вже майже відходить на другий план. На перший висувається інша, надсучасна вимога бізнесу – потреба у керівнику, який спроможний територіально розвивати професійно організований бізнес та управляти цим розвитком. Це на сьогодні в управлінні чи не най оплачувана посада – директор з територіального (регіонального) розвитку. Звісно, посади можуть мати незначні відмінності у назві. Наприклад, посада може називатися «Директор департаменту з перспективного розвитку» і т.ін.

Запит ринку праці на ці компетенції чітко просліджуються як у вакансіях бізнес-структур, так у багато-багато-багаточисельних прогнозах аналітиків ринку праці про професії майбутнього. А це можна побачити як у наукових дослідженнях, так і у соціо-економічних дослідженнях, чим майорять інтернет-ресурси (про найзатребуваніші професії, про професії майбутнього).

Це фактично нова парадигма сьогоднішнього економічного середовища. Під економічним середовищем необхідно розуміти не лише бізнес-структури. До нього належать і некомерційні організації та організації з кошторисним фінансуванням. Тобто, треба розрізняти прибуткову і неприбуткову діяльність фірм (організацій). Хоча і та, й інша потребує територіального розвитку і належить до економічного середовища країни.

І що ми бачимо із пропозицій вищої освіти України на сьогодні? Що пропонує вона для задоволення цієї надважливої і над актуальної вимоги економічного середовища? А бачимо ми наступне.

Перше. Стосовно управління в комерційних (прибуткових) організаціях, вища освіта має чимало пропозиції вже давно. Широкий спектр спеціалізацій з менеджмент-освіти це задовольняє. Крім того, необхідно підкреслити, що всі управлінські знання організаційного рівня цілком притаманні й галузі «Публічне управління та адміністрування» А для неприбуткових організацій? І тут треба згадати, що неприбуткова діяльність організації не має асоціюватися із так званим «безгрошів’ям». До них належать, наприклад, і надпотужні, фінансово насичені, всілякі фонди. Зарплати там у співробітників, а тим більше у керівників, можуть бути і захмарні. Просто ці організації за сутністю діяльності не мають на меті збагачувати саму «фірму» прибутками. Такою діяльністю може бути акумулювання надвеликих грошових сум, наприклад, на благодійність і т.п. А ось професійне управління в неприбуткових організаціях – це вже компетентності виключно із галузі «Публічне управління та адміністрування».

Друге. Знання з територіального розвитку можна отримати у занадто обмеженому форматі у галузі економічних наук. Так, наприклад, окремі університети за допомогою економічних кафедр, готують фахівців із знаннями макроекономіки у загальному розумінні та з управління макроекономічними процесами. А, отже, випускають фахівців-економістів макрорівня, які розуміються на господарських процесах вже не організаційного, а територіального рівня. Але тут бачиться цілковите обмеження: для ефективного управління територіальним розвитком одних економічних знань замало. Не варто країну, регіон або її певну територію сприймати тільки як сукупність економічних процесів. На будь-якій території варто враховувати і проводити ще й, наприклад, аналіз соціальних спроможностей населення, аналіз особливостей політичної структури суспільства, аналіз етнічних особливостей територій, аналіз психологічного сприйняття населенням (бізнесу як діяльності, продукту чи товару, інформації і т.п). А чи не ці передумови існування регіонів (територій) і навіть країн, спроможні загальмувати або просто мати вплив на бізнес-діяльність та її прибутковість? Тобто одних економічних знань замало. І саме тут необхідно підкреслити, що й макроекономічне управління, і соціальне управління й інше з територіального розвитку – це знання виключно з галузі «Публічне управління та адміністрування». Крім того, хто, як не публічний управлінець обізнаний у всіх тонкощах та професійній мові спілкування з органами державного управління на територіях потенційного розвитку бізнесу задля отримання від цих органів чи то дозвільних документів, чи то просто позитивного результату для бізнесу у процесі перемов з ними. І хто, як не публічний управлінець готується професійно спілкуватись із населенням країни (регіонів, територій). І чи не комунікації можуть стати на заваді чи навпаки – розв’язати суттєві питання і бізнесу в тому числі?

Тобто цілісної та всебічної підготовки фахівця в Україні з управління територіальним розвитком в тому контексті, що потребує на сьогодні ринок праці і вже навіть сформував запит на майбутнє, - немає.

Саме тому, провівши ґрунтовні наукові дослідження, в університеті телекомунікацій розробили і впровадили підготовку саме такого фахівця. З одного боку, освітня програма зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» цілком готує відповідного фахівця для державної служби в органах державної (публічної) влади, з іншого боку – фахівця, спроможного розвивати бізнес на територіальному (регіональному). Тобто, це саме той топ-управлінець майбутнього, який вже конче потрібний на ринку праці сьогодні і навіть буде затребуваний завтра ще більше. Подібних програм в системі освіти України ще не існує. Тому хотілося б сказати нашому абітурієнту:

Думай! Досліджуй! Обирай!